Останнє оновлення на Понеділок, 01 листопада 2010, 18:52 Вівторок, 01 червня 2010, 19:37

Написав Administrator

Великобичківський

історико-краєзнавчий музей

Заснований у 1957 році, один з найстаріших музеїв Закарпатської області.

23 лютого 1957 року у Великому Бичкові відбувся вечір історії, на якому за ініціативою старих комуністів було вирішено створити історичний музей. Цю ідею підтримали науковці Ужгородського державного університету. 7 листопада 1957 року на ознаменування 40-річчя жовтневої революції відкрив свої двері для відвідувачів музей історії селища Великого Бичкова. Організатором і першим директором музею був Михайло Федорович Чорногорський – визначний діяч революційного руху краю, заслужений працівник культури УРСР, член Спілки журналістів СРСР.

Великобичківський музей був першим музеєм у Закарпатській області, організованим на громадських засадах, піонером громадського музейного будівництва радянського періоду не тільки в нашому краї, але й в Україні. Вже у 1957-1958 роках про музей писали зарубіжні, загальносоюзні (“Правда”, “Огонёк”), республіканські газети та журнали. Преса закликала підтримати почин великобичківців, що дало поштовх широкому розвитку музейного будівництва в Україні у 60-80 роках ХХ століття і в результаті було створено кілька тисяч громадських музеїв, які стали основою для 80 відсотків сучасних державних музеїв.

На початку своєї діяльності музей мав назви “історико-революційний”, “революційної слави”, пізніше “історичний”, “історико-краєзнавчий”, він висвітлював історію Великого Бичкова – селища, відомого в краї багатою і славною історією, хоча особливий наголос робився на період 20-30-х років ХХ століття, коли Закарпаття входило до складу Чехословацької республіки і Великий Бичків був центром революційного, робітничого, комуністичного рухів у краї, що визначало профіль музею, напрям комплектування фондів і опіку держави, яка проводила активну ідеологічну роботу, пропагувала революційні традиції, організовуючи екскурсійні групи в музей з усіх куточків СРСР. Число і географія відвідувачів як для сільського, розташованого на окраїні держави музею, якщо ще врахувати, що це були тяжкі 50-і роки, є вражаючими: за перший рік існування музей відвідало 32 тисячі чоловік, за перше десятиріччя – 200 тисяч чоловік.

Слава про Великобичківський музей поширилась по всій області, долинала до багатьох куточків країни і у 1967 році йому, одному з перших в Україні присвоєно звання “народний”. Протягом 1970-х років діє в статусі районного народного історичного музею, активно проводячи екскурсійну роботу і пропагуючи революційне минуле та успіхи у побудові радянського соціалістичного суспільства.

З 1984 року музей став сектором Закарпатського краєзнавчого музею і змінив статут з громадського на державний. Відповідно покращились матеріально-технічна база, ведення облікової документації, форми роботи, побудова експозицій носила науковий характер, розширилась сфера діяльності музею, він висвітлював теми з історичного і природничого краєзнавства. У цьому була і велика заслуга тодішнього директора Дмитра Михайловича Копинця.

Період утвердження незалежності України позначився тим, що відділи ЗКМ були скасовані, і Великобичківський музей знову запрацював як народний громадський. Перші роки незалежності України для музею були дуже тяжкі і складні, як і для всієї української культури. Крім економічної кризи, політико-соціальної трансформації суспільства музею завдали шкоди катастрофічні повені 1998 і 2001 років, снігозавали 1999 року та ряд інших факторів, Незважаючи на це, музей вдалося зберегти, були виділені державні кошти на ремонтні роботи для ліквідації наслідків повені, у нормальному стані підтримується будівля музею (пам’ятка історії ХVІІ ст.)

Розвивалась і музейна справа: було здійснено реекспозицію відділу історії відповідно до змін політичних реалій 1991 року і вимог нового демократичного етапу розвитку українського суспільства, створено новий відділ етнографії, відновлено після затоплення відділ природи; проводиться значна збиральницько-пошукова, науково-освітня і науково-дослідна робота, відкрито в одній кімнаті – вступній частині музею окремий підрозділ історичної експозиції “Історія музею”, приурочений до відзначення 50-х роковин музею.

З 18 вересня 2008 року музей діє як районний історико-краєзнавчий музей.

За час свого існування музей прийняв понад 300 тисяч відвідувачів з усіх куточків колишнього СРСР, а також із-за кордону: Чехословаччини, Румунії, Угорщини, Німеччини, Польщі, США, Канади, Англії, Куби, , Австрії, Сербії, Ізраїлю, країн Африки. Це туристи, екскурсанти, учасники різноманітних фестивалів, експедицій, семінарів, організовані групи школярів, а також офіційні делегації.

Директорами музею працювали : Чорногорський Михайло Федорович

( 1957 – 1967 р.р. ), Йосипчук Йосип Васильович ( 1968 – 1976 р.р. ), Руснак Василь Васильович ( 1977 – 1979 р.р. ), Копинець Дмитро Михайлович ( 1979 – 1985 р.р. ), Герич Гнат Іванович ( 1986 – 1987 р.р. ), Рябець Марія Дмитрівна ( 1987 – 1988 р.р. ), Бережний Володимир Васильович ( 1988 р. ), Піпаш Володимир Васильович ( 1991 – 1992 р.р. ), Лукеча Ганна Михайлівна (1993 р.), Шундерюк Наталія Миколаївна, ( 1994-1996 р.р. ), Лукеча Ганна Михайлівна,

з 1996 – по даний час. Доглядачем музею працює Шпиток Марина Юріївна.

Серед нагород музею : Почесна грамотою і ювілейна медаль від ЦК КП УРСР, Верховної ради і Ради міністрів УРСР, ювілейна медаль від обкому Компартії та облвиконкому, Почесна грамота від Міністерства культури УРСР і Українського республіканського комітету профспілки працівників культури, Почесні грамота від Закарпатської облради і облдержадміністрації, Рахівської райдержадміністрації, обласного управління і районного відділу культури, Великобичківської селищної ради, Закарпатського краєзнавчого музею, закарпатського крайового культурно-освітнього товариства “ Просвіта”.

Будинок, де міститься музей, є пам’яткою історії 17 століття. Експозиція музею розміщена у семи невеликих залах площею 240 кв.м., налічує близько 3 тис. експонатів і складається з трьох основних відділів: природи, історії, етнографії, підвідділу “Історія музею ”, постійних і тимчасових виставок.

Експозиція відділу природи ( карти, схеми, таблиці, палеонтологічні знахідки, зразки грунтів, мінералів, гербарії, колекції комах, чучела, ілюстративні матеріали) розповідає про особливості географічного розташування, природні умови і ресурси нашого краю, місцевості. Значну увагу приділено природоохоронним заходам, які проводяться у районі, зокрема, ДП “Великобичківське ЛМГ” і Карпатським біосферним заповідником.

У відділі етнографії представлені старовинні знаряддя праці, предмети побуту, одяг, речі домашнього вжитку мешканців селища.

Експонати відділу історії знайомлять з багатою, самобутньою історією та культурою краю і Великого Бичкова – одного з найвідоміших та історично значущих населених пунктів Закарпаття. Це різноманітні документи і матеріали, фотографії, речові зразки, колекція книг і періодики 19 - початку 20 століть, вироби майстрів народної творчості, картини, меморіальні речі і портрети видатних людей - уродженців нашого селища, серед яких :

v Блаженний священномученик Теодор Ромжа ( 1911-1947 ) – єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії, найбільш знакова постать в новітній історії Закарпаття ;

v Іреней Фендь ( 1868-1948 ) – перший китайський генерал, маршал і міністр оборони Китаю ;

v Йожеф Келен (1892-1937) – нарком промисловості Угорської Радянської республіки ( 1919 р. ), старший брат Отто Корвіна, з 1922 року - керівник електрифікації в СРСР, людина, в долі якого важливу роль відіграв Альберт Ейнштейн.

v Миколая Божук ( 1907-1938 ) – перша закарпатська жінка – поетеса

v Янош Балог ( 1913-2002 ) – всесвітньовідомий вчений,угорський академік

v Іван Яремчук ( нар. 1962р. ) – триразовий чемпіон СРСР з футболу, володар Кубка Кубків ( 1986р. )

v депутати і сенатори європейських та українських парламентів, керівники та активні учасники національно-визвольних та революційно-робітничих рухів, близько 30 кандидатів і докторів наук та багато інших, які досягли значних успіхів у галузі науки, літератури, мистецтва, спорту.

Експозиція музею носить науковий характер, має загальнокрайове значення - на конкретних місцевих прикладах розкриваються основні події, явища і процеси природничого та історичного краєзнавства. Музей – єдиний у східній частині Закарпаття ( від Хуста ), який володіє повнопрофільною історичною експозицією, що є рідкістю для сьогоднішніх новостворюваних музеїв.