Коротка історія Великого Бичкова
Великий Бичків – селище міського типу (з 1947 року), одне з найстаріших населених пун-ктів східного Закарпаття. Розташоване у мальовничій улоговині біля підніжжя Карпатських гір, на правому березі швидкоплинної річки Тиса, при впадінні в неї гірської річки Шопурки, за 35 км від районного центру ( Рахова ), за 174 км від обласного центру ( Ужгорода) та за 19 км від Центру Європи ( околиця с. Ділове ), за 12 км від залізничної станції Солотвино.
Великий Бичків – селище міського типу (з 1947 року), одне з найстаріших населених пун-ктів східного Закарпаття. Розташоване у мальовничій улоговині біля підніжжя Карпатських гір, на правому березі швидкоплинної річки Тиса, при впадінні в неї гірської річки Шопурки, за 35 км від районного центру ( Рахова ), за 174 км від обласного центру ( Ужгорода) та за 19 км від Центру Європи ( околиця с. Ділове ), за 12 км від залізничної станції Солотвино.
Населення – 9422 чол., з них переважна більшість українці. Проживають також угорці, росіяни, румуни, цигани та представники інших національностей.
Великий Бичків – найстаріший населений пункт Рахівщини. Першу згадку про нього в до-кументальних джерелах знаходимо ще в кінці XIY століття. В грамотах Мараморощини XIY-XY ст. відзначено, що угорський король Людовік Великий у цьому році подарував синам воєводи Сааза Балку, Драгу та Іоану – Бичків, Білу Церкву, Тересву і Буштино ( 11 серпня 1373 року ). Хоча ряд джерел вказують на те, що заселення Великого Бичкова почалося рані-ше, наприкінці XIII століття виникло поселення на правобережжі Тиси, потім у XIV-XY ст. заселювалась ліва сторона Тиси, що зараз входить до складу Румунії.
Є декілька легенд про походження назви селища. Одна з них така :
„ Давно на цій території лютувала страшна хвороба „чума”. Люди помирали щодня десят-ками і сотнями. Місцевий мешканець Василь Бабинець, щоб врятувати свою численну сім”ю, запріг волів-биків у плуг і оборював свої маєтності великими биками у Великому, а бичками – у Малому Бичкові. Хвороба далі не поширювалась, а за поселенням збереглися назви „ Ве-ликий Бичків” і „ Малий Бичків”.
Інша легенда виводить походження назви від бочки, оскільки до 1944 року село мало офі-ційну назву Великий Бочков. Крім того, у селі виготовляли тару – бочки для солотвинських солекопалень.
Власниками Бичкова спочатку були волоські воєводи, але населення було русинсько-ук-раїнським, нащадками великого слов”янського племені білих хорватів. Постійні війни, фе-одальні міжусобиці, набіги кочівників, турецько-татарська агресія, селянські повстання про-тягом середньовіччя приводили до скорочення чисельності мешканців села, яке поповню-валося за рахунок біженців з Галичини, Волині, Поділля.
В 1444 році двоє малобичківців Семен і Юрій одержали титули шляхтичів за героїзм, про-явлений у боях з турками в нижній течії Дунаю. Інші двоє бичківців – Богдан і Михайло Та-тули одержали землі в Бичкові, Лузі і Крочунові теж за хоробрість у битві з турками під Вар-ною, а Михайло Іргольцій – під Белградом.
В кінці XY ст. Великий Бичків став центром Великобичківської казенної домінії, що зай-мала значну територію у східній частині Мараморощини : від Ясіня до села Грушево, вклю-чаючи населені пункти лівобережжя Тиси ( територія сучасної Румунії ).
На початку XYIII століття Великий Бичків стає одним із центрів розвитку лісової і дерево-обробної промисловості, лісосплаву в нашому краї. В 1720 році на р.Шопурка побудовано лі-сопилку, яка стала найбільшою на Закарпатті. Тут виготовляли дошки для Белградських вер-фей і бочкотару для солотвинських солекопалень. Права сторона річки Тиси була перетворе-на на річковий порт ( Портош ), де знаходились соляні склади. Населення Великого Бичкова відбувало державну панщину, так звану „ королівщину” і змушене було своєю тягловою си-лою перевозити сіль з Солотвини до портових складів. Щорічно бичківські державні кріпаки перевозили до 2000 штук великих соляних каменів. У порту сіль навантажували на баржі, плоти-бокори і при охороні солдат на чолі з офіцером її сплавлювали по Тисі в Угорщину. В 1732 році було сплавлено по Тисі в Белград 28600 дощок для будівництва австрійських кораблів. В кінці XYIII- першій половині XIX ст. на річці Шопурці діяв тартак по переробці деревини, виготовлялись дошки, столярні вироби, дранка, бочки, тощо.
В цей час Великий Бичків входив до складу 20 юридичних міст і містечок Закарпаття. Тут зосереджувалось соляне, гірничорудне, лісове казенні управління. В 1868 році у селищі було побудоване перше лісохімічне підприємство не лише Закарпаття, але і Угорщини – хімзавод „ Клотильда”, на якому переробляли букові дрова на оцет, деревне вугілля та іншу продук-цію. Там трудились сотні робітників. Решту місцевого люду були зайняті на лісорозробках, лісосплаві, в ремісництві. Однак, більшість займалась сільським господарством, скотарст-вом, про що свідчить зображення бика і орача ( плугатаря) на старовинному гербі села.
Тільки в 1806 році у Великому Бичкові було відкрито церковно-парафіяльну школу, де на-вчалось 86 дітей, а в 1889 році - у Малому Бичкові. До цього часу більшість населення села була неписьменною ( за переписом 1848 року у Бичкові проживало 2320 чоловік ).
Багато бичківців стало жертвами австро-угорських властей у Мараморош-Сігеті 1914 року. Десятки були засуджені, а трьох жителів : Михайла і Дмитра Підмалівських та Михайла Бри-танюка повісили на шибениці.
З розпадом Австро-Угорщини у 1918 році українське населення Бичкова написало Мемо-рандум до уряду ЗУНР у Львові про бажання бичківців об”єднатися з Україною, 250 бичків-ців вступили в ряди Гуцульської армії, 8 наших односельців брали участь у Хустському з”їз-ді 21 січня 1919 року, який прийняв історичне рішення про возз”єднання краю з Соборною Україною, а один з них – Василь Йосипчук був обраний секретарем з”їзду.
З входженням Закарпаття до складу Чехословаччини ( 1919 - 1939 рр. ) Бичків стає одним з найбільших революційних і культурних центрів Закарпаття, за що чеські урядовці називали його „ Малим Харковом” – по аналогії з тодішньою столицею Радянської України. Сільські комуністична, комсомольська, піонерська, жіноча організації були одні з наймасовіших в краї, а її керівники : Іван Локота, Микола Сидоряк, Михайло Жупник-Чорногорський, Мат-вій Руснак та ряд інших входили до складу крайкому КПЧ і ЦК КПЧ. Іван Локота в 1929 році став сенатором, а Микола Сидоряк в 1924 і 1929 рр. вибирався в палату депутатів чеського парламенту.
Робітничий рух зосереджувався навколо хімзаводу „ Клотильда”. Тут діяли профспілкова організація, робітничий комітет, рада довірників, ще в 1897 році була створена соціал-демо-кратична група. Бичківські робітники вміли відстоювати свої права і неодноразово добива-лися успіху.
Культурне життя села концентрувалося навколо товариства „ Просвіта”, яке тут було за-сноване в 1920 році. Завдяки діяльності О. Кухтина, М. Водоноса, М. Марущака, І. Романче-нка, Ю. Кузьмика та багатьох інших у Бичкові створено хор, хату-читальню, оркестр, драм-гурток, організацію „ Пласт”, гімнастичне товариство „ Сокол”, Освітянський союз, футболь-ний клуб „ Довбуш”, сільськогосподарські курси. У грудні 1933 року у Бичкові засновано театр „ Нова сцена” – перший український професійний театр Закарпаття, який очолив вчи-тель місцевої горожанської школи Ю.А. Шерегій.
Освіту бичківські школярі здобували у горожанській школі, п”яти державних народних школах, гімназії о.Василіян, які діяли у рідному селі у 20-х – 30-х рр. ХХ ст. Багато з них продовжили навчання у гімназіях, торговельних школах, академіях, духовних і учительських семінаріях Закарпаття та Чехословаччини, вищих навчальних закладах Європи.
12 лютого 1939 року бичківці 2276-ма голосами „за” і 5-ма „проти” підтримали Українсь-ке Національне Об”єднання. Саме з нашим селищем пов”язані останні години перебування президента Карпатської України Августина Волошина на рідній землі. Серед послів Сойму та уряду Карпатської України були і великобичківці Михайло Марущак, Микола Мандзюк і Михайло Тулик. Багато бичківців захищало рідну землю від фашистської агресії на Красно-му полі біля Хуста. 16 березня 1939 року на мості в Румунію терористами з „ Собот Чопот” був убитий Павло Волощук – вчитель, районний комендант ОНО „ Карпатська Січ”, спорт-зал горожанської школи перетворено на катівню, околиці і урочища села стали місцями розстрілу українських патріотів.
У роки Другої світової війни 732 бичківці були замучені, розстріляні угорськими влас-тями. У Бабиному Яру фашистами розстріляно члена ОУН Василя Кузьмика з Великого Бичкова.
Після визволення села Червоною Армією у жовтні 1944 року 297 жителів вступило добро-вольцями до лав Червоної Армії, а 92 – до Чехословацького корпусу Л. Свободи. 73 не по-вернулись до рідних домівок.
За часів радянської влади Великий Бичків – робітниче селище, тут діяло декілька промис-лових підприємств, колгосп, розвивалась освіта, культура, фізкультура і спорт, покращувався добробут місцевих мешканців. У 1957-1958 роках відкрито басейн, парк ім. І.Я. Франка, історико-краєзнавчий музей, у 1964 році відкрито пам”ятник Т.Г. Шевченку. 1947 роком починається діяльність найкращого самодіяльного ансамблю Рахівщини „ Лісоруб” , пізніше були створені ансамблі „ Ялинка”, „ Візерунок”, „ Сестрички”, „ Струмок”, ВІА „ Октава”, „ Тиса” та інші.
На сьогодні у селищі діє ряд промислових підприємств і торгівельних закладів різних форм власності, індивідуальною підприємницькою діяльністю займається 278 чоловік. Всього зайнято у промисловій діяльності 1450 чол., у сфері послуг і торгівлі : 217 чол. 1580 учнів здобувають освіту у чотирьох школах селища : ЗОШ № 1, №2, ЗОШ-інтернаті І-ІІІ ступенів і ЗОШ № 3 І-ІІ ступеня, де їх навчають 257 вчителів і вихователів. 145 дітей від-відують чотири дитячі садки, де з ними займаються 32 вихователі. Музичну освіту юні меш-канці Бичкова здобувають у Великобичківській музичній школі, а любителі спорту – у фут-больній секції Рахівської ДЮСШ.
На ниві охорони здоров”я великобичківців працюють 125 чоловік лікарів і обслуговуючо-го персоналу медичної мережі селища : міської поліклініки, дитячої консультації, служби „ Швидка допомога”, лікарні із стаціонарним відділенням на 50 ліжок, ФАПу у Загатті ( мік-рорайон В.Бичкова ).
Цікаве і різноманітне сучасне музичне життя селища. Плідно працюють народний анса-мбль пісні і танцю „ Лісоруб” ( керівник В.Л. Шепета ) – єдиний з 64-х колективів такого рангу в області, який зберігся після 1991 року та сімейний дует Сергія і Тетяни Раховських „ Рідна пісня”, яким у 2002 році присвоєно звання „народний”, ряд нових естрадних гуртів : „ Любисток” ( керівник Євген Югас ), „ Ванастові речі” ( керівник Василь Гутник ), „ Кріс” ( керівник Василь Павлюк ), „ Сяйво” ( керівник Василь Йосипчук ), „ Родина” ( керівники Василь та Ольга Поповичі ), дитячий колектив естрадної пісні „ Надія” ( керівник Оксана Йосипчук ). При двох православних та греко-католицькому храмах створені церковні хори, весною 2003 року при Успенській греко-католицькій церкві започатковано хор хлопчиків. Інші конфесії селища мають вокально-інструментальні гурти духовної музики : „ Зустріч”, „ Прославлення” та інші.
Учнівська художня самодіяльність розвивається при всіх чотирьох загальноосвітніх і му-зичній школах. Бичківські школярки Марійка Йосипчук та Наталка Попович стали призе-рами багатьох всеукраїнських і міжнародних конкурсів вокалістів.
Славиться Великий Бичків цілою плеядою талановитих художників і різьб”ярів. Серед них : Микола Корж, Василь Попович, Юрій Гринюк, Йосип Попович, Микола Юращук, Йо-сип Ягнюк, Олена Тріщук, Василь Нямещук, Ігор Данилков, Руслан Мойсюк, Микола Сав-чук, Олексій Паша, Михайло Мадярій, Ладислав Лукачук, Валентина Божук та інші. Їхні твори знаходяться у приватних колекціях багатьох країн Європи, Америки, Азії, в Австралії.
Своє бачення прекрасного передають у поетичних рядках місцеві поети Ірма Герлан, Ла-дислав Лукачук, прозові мініатюри належать перу Олени Марущак і її дочки Франціски Яци-нич, залишили поетичні доробки для нащадків Олена Чупак, Одарка Остроушко, Іван Халу-дило, Олексій Чічак, Тетяна Мотрюк, поет в еміграції і художник Осип Мускур.
Любителів книги обслуговують три бібліотеки, фонд яких становить 48 тисяч примірників книг.
Центрами духовного життя є бичківські храми : Свято-Успенська греко-католицька церква ( 1845 р. ), Свято-Миколаївська греко-католицька церква (2005 р. ), Свято-Покровська пра-вославна церква ( 1895 р. ), Хресто-Воздвиженська православна церква ( 1935 р. ), Свято-Іл-лівська православна церква (2005 р. ), римо-католицька церква святого Імре ( 1996 р. ), Мо-литовний будинок Адвентистів сьомого дня, Молитовний будинок євангельських християн-баптистів, Зал Царства Свідків Єгови, Церква християн віри євангельської-п”ятидесятників ( колишня будівля єврейської Синагоги ), каплиця святого Володимира у мікрорайоні „ За-гаття”( 2002 р.), церковно – духовна дитяча школа і музей о.Теодора Ромжі при греко-като-лицькому жіночому монастирі сестер – мироносиць.
Найбільше багатство кожної країни, населеного пункту – його люди. Творчі, талановиті, обдаровані, не байдужі, ентузіасти і рушії історії, прогресу, перетворень і зрушень на краще кожного народу.
Гордістю Великого Бичкова є 4 доктори медичних наук : О.М. Ганич-Мандзюк – професор УжНу, голова Союзу Українок Закарпаття, В.М. Сопільник – Корж, В.А.Маляр, В.В. Ткач, доктор ветеринарних наук М.І. Мирон, доктор юридичних наук А.М. Ухаль – декан юридич-ного факультету ЗакДу, 23 кандидатів медичних, фізико-математичних, хімічних, історич-них, педагогічних, технічних, юридичних, богословських наук. Серед них П.В. Попович – пе-рший кандидат наук на Рахівщині, І.С. Коршинський – випускник першого випуску Велико-бичківської середньої школи 1947 року, народний депутат Верховної Ради України першого скликання, В.В. Свистак – доцент УжНу, М.Д. Йосипчук, Б.І. Коперльос, В.В. Петрецький, В.П. Сидоряк, Т.І. Божук, І.І. Андрусяк, Г.В. Божук та інші.
Звання заслуженого працівника удостоєні :
- у галузі науково-технічного прогресу : Гаврило Гаврилович Ольшанський – заслужений раціоналізатор України ;
- у галузі кооперативної торгівлі : А.А. Мешко – заслужений працівник торгівлі України ;
- у галузі медицини : Н.І. Царькова – заслужений лікар України ;
- у галузі освіти : І.І. Божук, Г.В. Дячук-Корж – заслужені вчителі України ;
- у галузі культури : Й.М. Волощук, В,В. Пекарюк, В.В. Попович, М.Ф. Чорногорський – заслужені працівники культури України ; В.О. Смердул – заслужений майстер народної тво-рчості України ; В,В, Нямещук – член Спілки художників України ; В.В. Попович – член На-ціональної Ліги українських композиторів.
Далеко за межами України і СРСР були відомі бичківські спортивні зірки :
- Іван Яремчук - футболіст київського „ Динамо”, заслужений майстер спорту СРСР, трира-зовий чемпіон СРСР по футболу, дворазовий володар Кубка СРСР, учасник світових чемпіо-натів з футболу в Мексиці та Італії ;
- Василь Йосипчук – п”ятиразовий чемпіон України, дворазовий майстер спорту СРСР з плавання і сучасного п”ятиборства, переможець трьох Спартакіад УРСР ( 1963. 1967. 1971 рр. ), довгий час очолював десятку кращих плавців України ;
- Богдан Йосипчук ( рідний брат В. Йосипчука ) – майстер спорту СРСР з сучасного п”яти-борства.
Учитель Івана Яремчука – бичківець С. Й. Руснак – заслужений тренер УРСР по футболу.
У всьому світі відоме ім”я уродженця селища о. Теодора Ромжі – єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії у 1944 – 1947 рр., який прийняв мученицьку смерть за віру Хрис-тову і в червні 2001 року був беатифікований ( проголошений блаженним, св”ятим ) Папою Римським Іоаном Павлом ІІ.
Наш земляк, уродженець Бичкова Йожеф Келен був одним із творців пролетарської рево-люції і Угорської Радянської Республіки у 1919 році, відомим на той час в Європі вченим – математиком і інженером – енергетиком. На його захист під час переслідувань угорським монархічним урядом став вчений із світовим ім”ям Альберт Ейнштейн.
Інший вихідець із Бичкова – Іреней Фендь ( Фен Юй Сянь ) був першим міністром оборо-ни гомінданівського Китаю.
У Великому Бичкові народилася перша жінка – поетеса Закарпаття Миколая Божук, укра-їнський радянський письменник Микола Миколайович Сидоряк. В даний час ( 2002 – 2009 роки ) 15 книг – досліджень з історії і культури В.Бичкова та власних композиторських доробок вийшли з-під пера Василя Васильовича Поповича – композитора, підприємця, дире-ктора музичної школи.
Прикрашають селище і нагадують його жителям про важливі події минулого ряд пам”ят-ників, хрестів, меморіальних дощок : Обеліск Слави, встановлений у 1967 році на честь заги-блих на війні односельчан, бюсти Т.Г. Шевченка ( 1964 р. ), І.Я. Франку ( 2004 р. ), І.П. Ло-коти, пам”ятники героям Карпатської Січі полковнику М.Гузару-Колодзінському і чотарю П. Волощуку, Постамент Божої Матері, меморіальні дошки видатним бичківцям : театраль-ному діячу Ю.А.Шерегію, заслуженим працівникам культури Й.М. Волощуку, В.В. Пекарю-ку, М.Ф. Жупнику-Чорногорському, народній поетесі Олені Чупак, заслуженому різьбяру В.О. Смердулу, вчителю А.О. Кузьмику, єпископу-мученику о.Теодору Ромжі. Ще одна ме-моріальна дошка на фасаді греко-католицької церкви підтверджує, що 16 березня 1939 року тут востаннє на українській землі Святу Літургію відслужив президент Карпатської України о. д-р Августин Волошин. Меморіальна дошка на фасаді спортивного залу ЗОШ №1 І-ІІІ ст. нагадує про факт звірського катування угорськими фашистами січовиків у березні - квітні 1939 року.
На місцях розстрілу січовиків і загибелі вчительки, члена ОУН – УПА Олени Коперльос встановлено Пам”ятні Хрести.
На подвір”ї римо-католицької церкви св. Імре встановлено дерев”яне погруддя блаженного о.Теодора Ромжі ( автор – угорський скульптор п. Поляк ).
Насичене і громадсько-політичне життя селища. У 1989 році тут засновано перший осере-док НРУ на Рахівщині, згодом осередки товариств „ Просвіта”, ім. Олени Теліги, угорської культури, союзу „ Чорнобиль”, благодійну організацію „ Карітас – Теодор Ромжа”, первинні організації ряду політичних партій : КПУ, СДПУ(о), НСНУ тощо.
Селище Великий Бичків багате на народні традиції і звичаї, які знаходять своє відображен-ня у постановках народного ансамблю пісні і танцю „ Лісоруб” та учнів шкіл селища.
Бичківці, гості завжди радо зустрічають композиції у постановці заслужених працівників культури Й.М. Волощука і В.В. Пекарюка „ Бичківські вечорниці”, „ Бичківське весілля”, „ Бичківські колядки та щедрівки”. Вже традиційно стало проведення в селищі свята „ Про-води на полонину”, „ В ніч на Івандель”, „ День селища” та інші.
Не відбувається практично жодного народного свята без частування присутніх бичківськи-ми стравами, такими як : бичківські голубці, фанки, печенина, горішаники, макош, колачі, медяники та інші, які вміло готують відомі наші кухарки та кондитери Люба Сідей, Ганна Бердар, Ганна Ясінська, Марія Дурнас, Ольга Кузьмик, Марія Кузьмик, Маргарета Гайналь...
Багато чого можна ще додати до коротко викладеної історії Бичкова та його громадян.
Для тих, хто бажає більш докладніше ознайомитися з історією Бичкова, його традиціями, звичаями і невичерпним джерелом натхнення, ентузіазму великобичківців, пропонуємо звернутися в історико-краєзнавчий музей та книг, виданих місцевим ентузіастом, патріотом селища В.В. Поповичем, а саме : „ Таким життя творили люди”, „ Народні таланти Великого Бичкова”, „ До вершин майстерності і досконалості”, „ З вірою у Всевишнього”, „ Дивосвіт народних звичаїв Великого Бичкова”.
Економіка та соціальна сфера.
У селищі Великий Бичків на сьогодні особливо розвинена деревообробна промисловість. Діють такі підприємства, як ТзОВ “Індустрія Нова”, ТзОВ “Карпати”, ДП “Вел. Бичківський ЛМГ” та інші. Окрім того, працюють ЗАТ “Консервний завод” та хлібокомбінат. Успішно розвивається торгівля та сфера послуг – у селищі налічується понад 300 суб’єктів підприємницької діяльності.
На території селища діють 4 дитячі садочки, 3 загальноосвітні школи, школа-інтернат. Всього налічується 1600 учнів та 260 вчителів. Окрім цього є дитяча музична школа. Сфера охорони здоров’я селища представлена терапевтичним та пологово-гінекологічним відділенням, функціонують поліклініка та дитяча консультація, служба швидкої допомоги.
Творча частина мешканців селища реалізовує свої таланти у відомому народному ансамблі пісні і танцю “Лісоруб”, духовому оркестрі, творчих гуртках, дитячому ансамблі “Надія”.
Керівництво селища майбутнє Великого Бичкова бачить оптимістичним. У найближчі 5-10 років – це поселення регіону Верхнього Потисся з найбільш динамічними показниками економічного і соціального розвитку для цього регіону та сталим покращенням рівня і якості життя мешканців, розвиненою інфраструктурою надання публічних, у тому числі комунальних послуг для громади.
Задля реалізації цього бачення майбутнього селищна рада намагається системно вирішувати проблеми, які накопичуються у комунальній і бюджетній сферах та залучати до співпраці ділові кола і громадськість Великого Бичкова.
Серед короткострокових планів розвитку селища – капітальні ремонти дитсадочків, будівництво каналізаційно-очисних споруд, капремонт вулиць з твердим покриттям, облаштування енергоефективного вуличного освітлення, відкриття соціального закладу для одиноких і престарілих громадян. Селищна рада планує також зберегти і примножити традиції етнокультурної творчості й народного мистецтва, адже громада Великого Бичкова здавна славилась своєю багатою духовною сферою. Щодо перспектив транскордонної співпраці, то договір про партнерство з румунським селом Бочкой-Маре, який підписаний ще у 2000 році, планується урізноманітнити і поглибити новими людськими контактами і формами обмінів інформацією та участю у спільних заходах і візитах.
Селищний голова Одарка Зеленко на установчих зборах по створенню Рахівської районної секції Закарпатського регіонального відділення Асоціації міст України обрана заступником голови секції, до якої увійшли 14 сільських і селищних рад Рахівщини.
Перспективи розвитку і транскордонного співробітництва.
Громада та керівництво селища запрошує до співробітництва над такими напрямками і проектами розвитку :
- Розвиток народних промислів та сільського і зеленого туризму.
- Співпраця і обмін досвідом в галузі освіти. Культурний обмін, проведення фестивалів. Розвиток занять спортом.
- Охорона навколишнього природного середовища і довкілля.
- Оновлення матеріально-технічної бази лікарні ( медичне оснащення ).
- Проведення спільних культурно-мистецьких заходів на українсько-
румунському кордоні.
- Реконструкція нежитлової будівлі під дошкільний навчальний заклад.
- Реконструкція системи вуличного освітлення.
- Утилізація залишків лісохімічної продукції на території лісохімкомбінату.
- Запровадження роздільного збору та утилізації твердих побутових відходів.
- Реконструкція селищного парку.
- Будівництво очисних споруд в мікрорайонах селища.
Селищний голова
Селищний голова Курси Валют
