З 1944 року парафіяни не мали змоги відвідувати "свою" церкву, бо радянська влада встановила посередині Тиси кордон з Румунією. Натомість залишилось лише кілька молитовних будинків, куди мали змогу ходити парафіяни-угорці, поляки, чехи таінші.Близько 500 чоловік залишилися без духовної обителі. Тому частина із них їздили на богослужіння в Солотвино, Кобилецьку Поляну, Рахів.
В той час не могло бути й мови про спорудження нового храму. Тільки, коли Україна стала самостійною, можна було мріяти про зведення культової споруди. Тим більше, що у 1993 році на Закарпатті узаконено римсько-католицьку Апостольську адміністрацію, центром якої стало Мукачево. Першим її єпископом з 1993 р. був Антал Майнек.У той час не вистачало римсько-католицьких священослужителів. Тому на перших порах через Мукачівську Апостольську Адміністрацію їх запрошували з-за кордону. Великобичківська угорська меншина вирішила обладнати одне з приміщень Будинку культури ЛХК для літургій, яке охоче надала дирекція місцевого підприємства. Малий зал засідань культурного закладу було облаштовано всіма необхідними релігійними атрибутами для церковних обрядів. Служби проводив парох о.Імре Ференц, якого відрядили зміцнювати римсько-католицьку віру з Румунії до Солотвинської парафії (обслуговував населення Кобилецької Поляни, Великого Бичкова і Солотвини). Саме він і підтримав бажання прихожан звести "свій" храм, аби не поневірятися по пристосованих приміщеннях. Церковна громада відразу приступила до здійснення задуму.

Перші кроки

На засіданні громади прихожани вирішили самостійно підшукати необхідний майданчик під будівництво і своїми силами спробувати спорудити церкву. Найбільш вдалим місцем для культової споруди став майданчик на правому березі ПІопурки, неподалік од Обеліску Слави. Ця ділянка належала лісохімкомбінату. тому римо-католики звернулися до директора за дозволом розпочати будівельні роботи. В.М.Кузьмик дав "добро". З допомогою пароха о.Імре Ференца, прихожани написали листи-прохання про матеріальну допомогу в Німецьку, Угорську, Румунську римсько-католицькі єпархії. Згодом допомога надійшла. Сприяли будівництву і місцеві вірники. Роботами керував місцевий майстер-будівельник Шандор Амбруш (зараз живе на Тячівщині). Незважаючи на зайнятість, він особисто доставляв будматеріали тощо. В основу спорудження храму взято проект одного з угорських храмів, який доставив у Великий Бичків парох І.Ференц. Спільними зусиллями його вдосконалили й приступили до нульових робіт: викопали котлован, залили фундамент, посвячення якого відбулося 23.04.1996 р. В фундамент вкладена капсула з документами, де містяться прізвища перших будівельників та настоятелів храму. 5 листопада - храмовий празник Великобичківської римсько-католицької церкви зв'язаний з іменем святого Імре - сина першого короля Угорщини, святого Іштвана, яке збігається з іменем першого настоятеля побудованої церкви Імре Ференца.
На будівельний майданчик теперішний голова церковної громади в 1996 році доставив шість вагонів цегли, яку розвантажували і дорослі, і діти, створивши "живий " конвеєр від залізничної станції, через шосе - до будмайданчика, де кипіла велика робота. Деревину (хлисти) для релігійної споруди одержано від Великобичківського держлісгоспу на одній із лісодільниць Ясіня. Каміння, шутер, пісок заготовляли власноруч в руслі ПІопурки. Мурували стіни власними силами. У цій акції брало участь більше 100 людей різних національностей.

Фінансування

Всі фінансові надходження (поступлення і видатки) контролювало керівництво церкви. їх витрачено на спору­ дження римсько-католицького храму, будівництво якого закінчилося в 1998 році. Допомогу коштами отримували з різних країн і приватних осіб. Ставили дах, купол, накривали етернітом, встановлювали на турні (вежі) Хрест, облицьовували храм деревом майстри під керівництвом Івана Павловича Поповича. Допомагали йому в цій нелегкій справі Ласло Кіснер, Йосип Фейса, Михайло Тимчак, Іван Зеленко та інші спеціалісти. Штукатурку зробили Шандор Амбруш та його свояки, брати Гобі і Йожеф Фукси та багато інших. Хрест та турню виготовив із алюмінієвих труб Мирослав Данилюк.

Внутрішні роботи

Олтар зробив Мукачівський різьбяр, художник, скульптор Мотл Питер (з дерева в оригінальному сучасному стилі). Лавиці виготовили Мирослав Йосипчук та Іван Павлюк з Малого Бичкова.Картини - "Хресна дорога Ісуса Христа", копії картин сучасних римських художників привіз парох Мисарош Домонкош з Угорщини. Два дзвони, один з яких носить ім'я Пресвятої Діви Марії, замовив єпископ Мукачівської Апостольської Адміністрації римсько-католицької церкви о.Антал Майнек, спеціально в Польщі для Великобичківської римсько-католицької церкви імені святого Імре. З початку проведення літургій, у селище доставили малий електроорган (його придбав і подарував для храму Ласло Козич), на якому з 1993 року церковні пісні, псалми та мелодії виконує кантор Адела Габер (Попович). Озвучено й обладнано мікрофон для виголошення проповідей.У 2000 році вірники запросили угорського скульптора п.Поляка з Угорщини. Цей майстер однією сокирою витесав погруддя (бюст) архієпископа блаженного Теодора Ромжі. Він увіковічнив пам'ять про відомого священнослужителя, який встановлено на подвір'ї церкви. Його освятили римсько- і греко-католицькі священики. Поряд, за проектом І.М. Букрича, споруджено архітектурний ансамбль для покладання квітів, свічок. Ще з 1993 року при релігійній римсько-католицькій громаді систематично (щоп'ятниці з 14-ї до 16-ї год. за київським часом) проводяться уроки релігії, які ведуть настоятелі храму. Навчати Слово Боже приїжджають і місіонери з Угорщини -вихователі, які закінчили теологічні курси (заклади) і мають право викладати Євангеліє, Катехизм дітям, які завдячуючи батькам, мають змогу поглиблювати свої релігійні знання.

Керівництво церкви

25.02.1996р. на засіданні Солотвинської парафії (протокол №1) було прийнято рішення про створення ініціативної групи церковної громади (о.Імре Ференц). Головою обрано Шандора Амбруша, заступником -Вільмоша Черняна, секретарем -Йожефа Гетцела, касиром - Марію Січ. До складу ревізійної комісії увійшли: Марта Букрич, Ференц Синаші, Ласло Кіснер, Йожеф Рішкович.Члени ради: Йожеф Фейса, Іштван Рішкович, Пал Козіч, Іштван Новодарський, Шандор Задранські, Лойош Фегир, Йожеф і Габор Фукси. Було визначено й кандидатів у церковну Раду: Ференц Гор, Іштван Жак, Лойош Мартин, Ференц Кубічек, Міклош Олшанські, Іштван Габер, Калман Чернян, Еміл Манфреді. Головами церковної ради за цей період були: Шандор Амбруш -1996-1998 рр.: Іштван Новодарський -1998-2000 рр.; Янош Букрич - 2000р. і по нині.
Настоятелями римсько-католицького храму, які обслуговували парафіян Солотвина, Кобилецької Поляни та Великого Бичкова (Солотвинської парафії) були: о. Імре Ференц з Румунії (1995-1998 рр.); о. Домонкош Мисарош з Угорщини (1998-2001 р.); о. Шандор Поп з Мукачева (2001 р. по нині).

Погляд у майбутнє

Планами на майбутнє щиро поділився голова церковної ради (громади) Янош Букрич: 14.12.1999 р. офіційно зареєстровано Божий римсько-католицький храм в Рахівському інвентаризаційному бюро технічної документації; поряд з культовою спорудою зведено двоповерхову фару. Тут знаходяться кімнати для священнослужителя, в яких він готується для проведення релігійних обрядів, та клас для навчання дітей, готельна кімната для гостей тощо; У підвальному приміщенні є ряд необлаштованих кімнат. Планується обладнати там зал засідань ради церкви, гурткові класи для дітей, душові тощо; Планується провести водо- або електроопалення. Вже є домовленість з Німеччиною про фінансування робіт з монтажу опалювальної системи, згідно висланого кошторису.
У складському приміщенні римсько-католицької церкви діє організація "Карітас - Теодор Ромжа". Планів ще багато. Потрібно чимало зусиль прихожан римсько-католицького приходу, щоб їх виконати, але головна мрія мати свій храм здійснилася.