Але не було достатньо коштів для її зведення, тому звернулися з проханням допомогти до Ватикану. План високопоставлені особи затвердили. Але про грошову допомогу не обмовилися жодним словом. Ігнорування з боку Ватикану вірників збентежило, але не змінило їх планів - вирішили власними силами і коштами звести свій храм. Вириваючи котлован під фундамент майбутньої релігійної споруди, на старому цвинтарі знайшли величезне поховання XVIII ст. людей, яких безжалісно "косила" чума та холера. Довелося котлован засипати. Але будівельники не розгубилися. Один із них Михайло Шишвак вирішив узяти найбільший камінь, який дозволить визначити нове місце під спорудження храму. Ця ідея сподобалась й іншим. Ентузіасту вдалося пронести важкість приблизно на 100 метрів од старого цвинтаря. "Скинув валун на свою Шишваківську землю", - згадує розповіді своїх предків батько нинішнього настоятеля о. Михайла, Михайло Федорович Ягнюк, - "там і вирішили звести церкву". Каміння доставляли волами, лупаючи його в скалистих зворах лісового масиву Діброви. Більшість ґаздівських родин (Дряшкаби, Ягнюки, Поповичі) надавали посильну допомогу, сприяючи зведенню нової релігійної споруди. Особливо відзначилися благодійністю М.Марущак, І.Кузьмик, М.Лепай та інші. Кам'яну кладку викидали за старим методом: зав'язь між камінням робили на яйцях (для більшої міцності). Стіни для довговічності теж зводили з каміння ( 1 метр завширшки). З цегли, яку виділив хімзавод "Клотільда", спорудили склепіння, турню. Вкрили дах і купол етернітом, доставленим з Італії.

Дзвони. Іконостас. Фрески

На турні встановлено три дзвони. Найбільший - датований 1899 роком з написом, вилитим навколо його гирла ("рота"): "Ш ВОСКОУ 1627 СЕВ ІАШЕ8ТРЕІІ" (його купили на кошти М.Коперльоса та В.Белея, який задля цього продав воли). Середній - відлито на Ужгородській фабриці дзвонів "Акорд" у 1925 році. Він носить ім'я Архангела Михаїла. Третій дзвін - нащадок старої дерев'яної церкви.Тільки в 30-х роках XX ст. в новому храмі встановлено іконостас. "До цього часу, на його місці стояв великий Хрест" - згадують очевидці. Для цієї відповідальної роботи священнослужитель греко-католицької церкви о. Михайло Мочкош запросив у жовтні 1936 року відомого різьбяра Василя Олексійовича Смердула (іконостас виготовлявся 3 роки).
Крилоси виготовив, Микола Британюк. Вікна, двері, інші столярські роботи виконали здібні майстри- односельчани. (Слід зазначити, що до 1936 року в церкві було лише 4 столики, один з яких зберігся ще зі старої дерев'яної церкви. Казальниці для проповідей ще не було). Кошти на облаштунок божого храму заробляли, як могли. При товаристві "Просвіта" працював драматичний гурток, а при ньому - жіноча група (з артистичними здібностями) бичківлянок. Під керівництвом Василя Ткачука, ставили вистави українських письменників і зарубіжних авторів. Зароблені кошти артисти-аматори передавали в церковну касу - на потреби храму. Після закінчення різьбярських робіт, ікони для іконостасу малював учитель Малобичківської семирічки Йосип Січ, а стіни - Любомир Медвідь. Попередньо (аби дешевше було) церковна двадцятка вирішила: іконостас обрамити бронзовою фарбою. Але згодом передумали: золото є золото! За цю роботу взявся той же різьбярського діла майстер Василь Смердул і пан Кинік з Чехословаччини. Райські двері п.Кинік доставив додому на Судети (нині Чеська Республіка), де покрив їх позолотою. Готову, чудову роботу вислав до Великого Бичкова. Але недовго милувалися прихожани іконостасом. Напередодні святої Покрови (у жовтні 1957 р.), після вечірні, забули загасити свічку. Коли вона догоріла, полум'я перекинулося на іконостас. А він - дерев'яний, покритий фарбами, загорівся миттєво. Мешканці сусідньої вулиці виламали вхідні двері. Свіже повітря, яке увірвалося до храму, ще більше роздмухало вогонь. Гасити пожежу збіглися не тільки сусіди, а й чимало мирян з інших вулиць. Приборкати вогонь удалось вчасно. Вогонь знищив лише праву частину Іконостасу. Частково потерпіли райські двері, престЯі. Лихо ще більше згуртувало прихожая. Під керівництвом голови церковної двадцятки Василя Звіряка почалися відновлювальні роботи. Старий столяр Михайло Британюк порадив синові Юрію підсобити у реставрації храмових реліквій. Юрій Британюк побілив у білий колір зіпсовані вогнем стіни, а відтак вечорами, разом з Василем Смердулом, "чаклував " над наданням попереднього вигляду правим частинам іконостасу, райським дверям. Довелося виготовити новий престол. Працювали вдень і вночі, - продовжує оповідь Юрій Михайлович. - Старалися, щоб до Нового (1958 р.) справитися із завданням (звичайно, здійснили все в строк). Картини (ікони святих та ін.) не дуже постраждали: в основному були покриті сажею, яку прихожани гарно почистили. І тільки влітку 1991 року талановиті місцеві живописці Василь Васильович Попович і Микола Васильович Корж (деякі ікони, зокрема "Хресну дорогу", малював Йосип Ягнюк) зробили новий розпис храму та іконостасу. Через рік (влітку 1992 р.) Іван Семенович Ясінко реставрував та заново позолотив іконостас.

Віросповідання

З дня спорудження храму (з 1895 до 1948 рр.) тут проводилися греко-католицькі літургії. Прізвищ перших настоятелів ніде не зафіксовано. Але відштовхуючись од записів у церковних книгах Великобичківської греко- католицької Свято-Успенської церкви, виходить, що парохи проводили два богослужіння в місцевому храмі ("Великій" церкві), а один - у Малобичківському Свято-Покровському. Тому допускаємо, що першими священиками (ймовірно) були: Янош Ніжаловський (1900-1901 рр.), його помічник - о.Янош Шерегій (1910 р.). Відтак служили о.Федор Желтвай (1912 р.) та о.Антал Ніжаловський. Набагато довше затримався в приході (1912-1920 рр.) о. Павло Маркович. Робили недільні відправи та здійснювали обряд вінчання й парохи з сусіднього, руму­ нсько-українського приходу с.Кречунова (зараз територія Румунії). Чотири роки правив літургії (1920-1924 рр.) парох о. Юлій Прібич. А о. Михайло Мочкош відпрацював аж 14 років (1924-1938 рр.). З 1938 до середини 40-х років літургії правили монахи Василіани - чину Василія Великого. Згодом, із середини 40-х років, богослужіння здійснював декан Василь Похил, який в 50-х роках був репресований.
Із серпня 1948 р. Малобичківський Свято-Покровський храм перейшов у православ'я. Священнослужителем його до 1951 року був ігумен Сава. Згодом настоятелем церкви став о. Степан Брунцвік, який вірою і правдою служив тут 38 літ (1951-1989 рр.). Церковниками храму були: Юрій Попович, Йосип Коперльос, Микола Коперльос, нині Йосип Гучканюк. Згідно указу Преосвященнійшого єпископа Мукачівської та Ужгородської єпархії о.Євфимія (від 03.12.1989 р.), настоятелем Малобичківської парафії призначено о. Михайла Ягнюка, який закінчив спочатку Московський середній духовний заклад (виходець із боголюбної сім'ї малобичківців). а згодом (заочно) Московську духовну академію. Зараз він - митрофорний протоієрей, благочинний Великобичківського православного округу, кандидат богословських наук. На радість прихожанам, наш односелець проводить літургії на українській мові в православній Свято- Покровській (Малобичківській) Церкві (УПЦ МП), починаючи з 1989 р. і по сьогодні.

Церковний хор, недільна школа

За ініціативою протоієрея Михайла Ягнюка, при Малобичківській загальноосвітній школі (нині ЗОШ І-Ш ступенів №2) з 1990 р. діє недільна школа, уроки якої веде вчителька- пенсіонерка Маргарета Михайлівна Колочавін.Кожну відправу супроводжує злагоджений церковний хор, започаткований в 1990 р., яким керує досвідчений диригент (регент) Василь Федорович Русин. За його злагодженість і майстерність, виконання церковних псалмів, пісень, колядок, колектив співаків нагороджено Грамотою Хустсько-Виноградівської єпархії (єпископ Євфимій). Староста хору - Люба Миколаївна Юращук (Григорчук).

Благоустрій церкви, цвинтарів...

За 14 років служіння о. Михайло Ягнюк - митрофорний протоієрей, Благочинний Великобичківського православного округу з 1994 р., зробив чимало корисного як для духовних потреб, так і мирських справ парафіян. У здійсненні його ініціатив було споруджено котельню, дроварні, цементовані доріжки, виготовлено два хрести та встановлено їх на відповіцних місцях тощо. Посильну допомогу священикові надавали: голова парафіяльної ради (з 1968 р.) Михайло Федорович Ягнюк, його заступник Іван Іванович Кілічук, касир (веде грошові доходи і витрати з 1968 р.) Йосип Федорович Климпота, голова ревізійної комісії Василь Юрійович Куцин, члени ревізійної комісії Юрій Кравз і Методій Чічак та інші парафіяни-добродії.