Миряни трудилися з ентузіазмом. Кіньми та волами доставляли будівельні матеріали. Каміння, наприклад, доставляли Василь Дрогобич, Дмитро, Павло та Панько Кузьмики, родини Бойчуків, Сидоряків та ряд інших газдів, трелюючи його із зворів, русла Шопурки, лупаючи з кам'яної бані (біля Калинюків, що в Потоках). Василь Лазарович Лембак не один рік позичав своїх коней для перевезень будматеріалів. Родина Думніцьких допомагала зведенню церкви деревиною і грішми. Допомагали й вірники греко-католицького віросповідування. Фундамент зводили мурники (муляри) Михайло та Олекса Сидоряки, Іван Халудило. Микола Дякунець, Микола Гринюк та інші. Теслярство перейняли Василь і Микола Павлюки (Щерби), родина Молдованів. Вони звели дерев'яні кістяк і купол церкви, який німець Блаєр із Хуста укрив бляхою. Бляху для покрівлі притранспортував із Хуста п.Белей. Михайло Йосипчук подарував дуби на протеси. Самостійно обробивши, доставив їх на будівництво. За спогадами старожилів, у 1934 році фундамент храму освятив владика ймовірно з Америки, якого великобичківці зустріли з великими почестями. В 1936-1937 роках, коли було завершено внутрішні роботи, почалися перші богослужіння. Першим настоятелем храму був о.Дмитрій (Рущак). Спочатку церква носила назву Свято-Вознесенська, але так як священик мав два приходи (один у Бичкові, другий - в Кобилецькій Поляні), де храмове свято Вознесіння співпадало на обидві церкви, тому Бичківську перей­ менували на Хресто-Воздвиженську церкву.

Збирання коштів

Чималу допомогу в будівництві надали члени освітньо-культурного осередку "Просвіта". Його члени організували драмгурток і часто виступали з різними сценічними постановками у навколишніх населених пунктах (керівник І. Молдован). Зібрані кошти передавали на спорудження храму. Паралельно у Молдованів училися вертепівці (по-бичківськи, бетлегемоші) за сценарієм В.Йосипчука. "Вертеп" на Різдво зібрав чималу суму грошей, які також віддали храмівським будівельникам. Вагомий внесок зробили й читці "Псалтиря" (Анна Савчук-Гліба, Параска Кузьмик-Цубера, Анна Щербан, Одотя Шишвак, Лука Савчук, Федор Бурса та інші). Пожертвували чималу суму і робітники хімзаводу "Клотільда". Директор заводу Франкл також дав на будівництво церкви 500 крон. Церкву будували всім миром, за народні кошти та пожертвування односельчан. Іконостас. Дзвони. Церковний хор Спочатку в новоспорудженому храмі іконостасу не було. Тільки Царські різьблені ворота прикрашали основу церкви. їх власноруч виготовив о. Макарій. На місці, де повинен бути іконостас, від стіни до стіни була натягнута пружина. На ній висіла вишивка Марії Танасівни Цубери (Йосипчук), завдовжки 4 м . На спеціальне виготовлення ікон бракувало коштів. Тому прихожани приносили "домашні" святі образи, замовлені у художників - поодинці дарували церкві. Чимало громадян приносили в Божу обитель різні доробки, вишивки. Кожен старався зробити внесок в оформлення церкви. В 1958 р. відомий народний митець різб'яр Василь Смердул вирізав із дерева чотириярусний іконостас. Художник Іван Григорчук взявся за його оформлення (розписав також стіни та купол храму). А через деякий час майстер пензля Василь Попович після реконструкції Хресто-Воздвиженського храму перемалював картини іконостасу та настінні образи, ікони, що й понині радують православних прихожан. Ще в 40-і роки великий канделябр (люстру) виготовив ясінянський різьбяр Романюк. Малий канделябр доставили зі Львова. Тепер їх перероблено на електричне освітлення, а колись освітлювалися свічками. На дзвіниці (турні) Хресто-Воздвиженської церкви на дерев'яних, міцних дубових опорах (герендах) розміщено три дзвони, різні за звучанням та величиною. Найбільший, наймелодійніший і найголосніший дзвін носить ймення Миколай. Середній - безіменний. Але на його основі викарбовано: "Дзвін виготовлено на кошти греко-восточної (православної) общини у В.Бичкові в 1929 р.".Найменший дзвін - Архангел Михаїл, вилитий теж у 1929 році. Християни добре знають голоси своїх дзвонів, які сповіщають про прихід релігійного праздника, скликаючи на богослужіння мирян, провіщають про світлу радість, яка живильним струменем огортає серця і душі. Бувають, звичайно, і сумні звістки, які провіщають про те, що чиясь душа "відправилася " у довгу далеку дорогу. Окремо сповіщають про пожежу чи відвертають грозу. Донедавна у храмі співали всі (як хто вмів), хто знайомий з канонами релігійно-музичного супроводу. Але о. Василій Піпаш задався метою: організувати церковний хор, щоб поставити спів на більш професійний рівень. Одинадцять років тому священнослужитель звернувся до професійних музикантів селища сприяти створенню церковного хору. За цю хорошу справу із задоволенням взялася родина Кузьмиків. Спочатку допомагав їм в освоєнні церковних псалмів II . Бальос. Згодом очолила триголосий співучий колектив (у 1991 р.) Ольга Прокопівна Кузьмик, з допомогою якої хор чудово виконує духовні пісні. Його учасників запрошують на храмові праздники, що відбуваються у навколишніх селах. За досягнення й розвиток духовного співу регента та колектив хору нагороджено грамотою Мукачівсько- Ужгородської єпархії за підписом владики Євфимія. У 2000 році хору виносить подяку райдержадміністрація за участь у підготовці та проведенні урочистостей з нагоди 2000-ї річниці Різдва Христового.
Започаткувано і організаційне дійство процесія, яке діє з 30 - 40-х років при Хресто-Воздвиженській православній церкві. Дівчата, святково одягнені, у віночках із барвінку, розмарину та мушкатлику, на великі свята очолювали протисію зі святково прибраними прапорами (хоругвами) до сусіднього храму (або місцевої церкви), де відбувався храмовий празник. В основному усі йшли пішки (навіть у Кобилецьку, Косівську Поляни, Росішку, Верхнє Водяне).

Переобладнання, реконструкція

Першопочатково Хресто-Воздвиженська церква була дерев'яна. Потім, зробили гладку штукатурку. Про це подбали муляри Іван та Василь Кушніри. Однак дощі, різні природні аномалії порушили побілку й нині храм оштукатурено білим мармуровим кришивом (під керівництвом відомого майстра Івана Івановича Бальоса - у 1958 році). У 80-их роках до церкви добудовано приміщення для вивчення дітьми святого письма - Нового Заповіту. Паралельно о.Василій проводить уроки релігії в Загатській початковій школі. Багато прихожан і зараз допомагають коштами і працею, щоб утримувати свій храм в чистоті і порядку (довгі роки прибиральницею в церкві працює Євдокія ІПишвак). Йосип Халудило - колишній головний інженер сокового заводу, зробив асфальтівку до Божого храму. Настоятель, протоієрей В.Піпаш знайшов спонсорів, які закупили для обнови пластикові вікна. їх у 1998 році встановили Василь Мандзюк та Павло Ворохта. Іван Бурса придбав у Чехії для обігріву церкви 6 електрокалориферів. Килими на підлогу та лавиці подарували родини Підмалівських, Бойчуків. Самодіяльні художники Василь Попович і Микола Корж зробили настінні розписи добудованої церковної школи при храмі. У 2002 році голова райдержадміністрації Михайло Даскалюк виділив із районного бюджету 4 тисячі гривень на придбання прихрамової ділянки і стільки ж - на спорудження фари по вул. Крушник